Власниця фітнес-студії у Пекіні

Інтерв'ю публікується зі збереженням особливостей стилю респондента

Чим займаєтесь у Китаї? Як там опинилися?

Вперше у Китай прилетіла на навчання в 2007 році. В 2010 році сюди на роботу запросили чоловіка. Прилетіла разом з ним і з того часу тут живу. Відкрила у Пекіні власну фітнес-студію.

Ви володієте китайською мовою?

Так, розмовляю китайською, закінчила магістратуру КНУ Шевченка за фахом китайська мова та література.

Ви відкрили власну фітнес-студію. Це цікавий вибір. Більшість китайців за здоровий спосіб життя, особливо ті, що на пенсії. Про танцюючих бабусь та пенсіонерів, що практикують гімнастику тайцзицюань відомо всім, але як китайці ставляться до фітнесу? Який віковий сегмент Вашої аудиторії?

Я з дитинства займалась серйозно балетом і спортом. Далі під час навчання в університеті продовжувала регулярно займатись фітнесом і йогою, з часом пройшла кваліфікаційні курси на спортивного інструктора. Щоб стати інструктором з йоги, я полетіла свого часу на курси до Індії. Коли чоловіка запросили до Китаю на роботу, я звісно ж прилетіла разом з ним. Я добре знала китайську, тому з адаптацією проблем не було. Далі захотілося теж чимось цікавим займатися, так моє знання китайської і спортивний досвід зійшлися разом. Я почала працювати інструктором у різних студіях у Пекіні. Відкрити власну студію я вирішила після народження дитини. Справа в тому, що всі місця, де я працювала раніше, були далеко від дому, з маленькою дитиною їздити так далеко було неможливо, а просто сидіти вдома мені не хотілося. От я і вирішила, чому б самій собі не відкрити студію.

Що стосується моїх клієнтів, то мало, які бабусі з парків доходять до мене, хоча є одна жіночка, якій поза 60. Більшість — це жінки 20-45 років, є частка і чоловіків — теж приблизно цього віку.

Ще до недавнього часу фітнес не входив до пріоритетних видів діяльності китайців. Але в останні роки ситуація змінюється. Варто зазначити, що загалом середній клас, який тут досить великий, став більш охоче витрачати кошти, а не лише відкладати їх. Наприклад, вони більше подорожують, більше піклуються про власне здоров’я і зовнішній вигляд. Тому, власне, і фітнесом почали займатися більш охоче. Хоча слід відзначити, що ставлення до фітнесу трохи відрізняється того, яке є в Україні. Мені здається, що місцеві люди більш ніжні у цьому плані за українців. Вони не завжди готові викладатися на тренуваннях на повну і легше здаються, коли стає складно. Тому мені доводиться завжди шукати можливості їх мотивувати і змушувати переборювати себе, бо тільки так можна досягти результату. Так і виходить, що в більшості відгуків про нашу студію вони пишуть, що наші заняття дуже складні. Я сприймаю це як похвалу. 

Ще є один цікавий момент, у мене були випадки, коли у дівчини чи в жінки починали з’являтись м’язи і їх ставало видно, вони запитували, чи це нормально. Доводилось пояснювати, що так. Ну і звісно, з часом, коли вони бачать, що тіло стає рельєфним, що вони починають гарно виглядати, їм це подобається. Хоча є такі, що хочуть лише схуднути, але не хочуть, щоб м’язи виділялися, тоді вони віддають перевагу навантаженням кардіо.

Як вважаєте, чи впливає присутність тренера-іноземця у студії на рішення китайця займатися в залі чи ні?

Звісно, цей фактор певною мірою інтригує, щоб прийти перший раз, але не більше. Все ж таки просто за іноземне обличчя ніхто платити не буде. Залишаються в нас клієнти з інших причин. У нас якісні заняття, які відрізняються від того, що пропонується в інших залах чи студіях. Більшість залів у нашому районі — це або великі тренажерні зали, де можна займатися самостійно і ходити на групові заняття, на які ходить велика кількість людей; або трохи менші зали, де люди займаються індивідуально з тренером. Наша студія організовує заняття у малих групах – максимум 6 людей. Таким чином інструктор має змогу звернути увагу на кожного клієнта і відповідно до його особливостей підказувати, з якою інтенсивністю виконувати ту чи іншу вправу. Але разом з тим, це і не індивідуальні заняття, тому, по-перше, це веселіше, а, по-друге, дешевше ніж займатися індивідуально з інструктором. Також у нас досить великий вибір групових занять, які не представлені у великих залах. Наприклад, наскільки ми знаємо, в нашому районі Пекіна лише у нас є заняття Piloxing SSP (прим.: поєднання боксу, пілатесу та танцю) i Piloxing Barre (прим.: використовуються ті ж основні дисципліни (пілатесу та боксу), що і Piloxing SSP. У цій програмі увага зосереджується на роботі з Barre - хореографічним балетним станком). Та й взагалі в Пекіні, наскільки я чула, тільки в одному місці є такі заняття. А це зараз досить популярний у світі вид фітнесу.

Як китайці ставляться до іноземних фахівців?

Я не скажу, що є до мене якесь особливе ставлення, не думаю, що до мене мої клієнти ставляться якось інакше, ніж ставилися б до китайського інструктора. Але насправді ставлення хороше, загалом усі досить ввічливі. Бувають винятки, але це швидше якісь особливості характеру окремої людини, ніж ознака менталітету.

Китайці – бюрократи. Важко було оформити свою справу і зареєструватися у Китаї?

Насправді зовсім не важко. Я багато читала про те, що це складно і краще не братися. У мене все вийшло досить просто. Справа в тому, що в останні роки Китай значно спростив умови для реєстрації компанії з іноземним капіталом. По-перше, відкриття фітнес центрів потрапило до списку сфер, в яких заохочуються іноземні інвестиції. По-друге, була знята вимога до мінімального статутного капіталу. Раніше це була дуже велика сума — непідйомна для малого бізнесу. Зараз це може бути хоч 1 юань. І по-третє, якщо раніше потрібно було бігати в різні інстанції за різними документами, зараз діє політика «одного вікна», тобто ми прийшли в Управління промисловості та торгівлі і подали всі документи. Список документів був базовий, нічого особливого і досить швидко отримали ліцензію на ведення підприємницької діяльності.

Чим (окрім основної діяльності) займаєтесь у Китаї?

Своя справа забирає дуже багато часу. Окрім проведення занять, ще є різні організаційні питання, реклама і так далі. Також час від часу беру участь в професійних тренінгах, буває, що не в Китаї. Тому коли звільняється час, я просто відпочиваю, проводжу час із сім’єю. Раніше ще до народження дитини, ми з чоловіком танцювали в одному місцевому аматорському колективі. Зараз на такі хобі часу немає, та й немає особливо і бажання. Всьому свій час.

У Китаї Ви живите цілою родиною. Розкажіть про реалії життя з маленькою дитиною у Піднебесній?

Завжди треба брати до уваги аспект екології. Коли надворі смог, погуляти не вдається. Тому, наприклад, в суботу замість того, щоб іти в парк на природу, доводиться сидіти вдома, в кращому випадку в музей якийсь з’їздити чи розважальний центр. Але тут знову ж таки ще один момент – там неодмінно буде купа людей і інших дітей, тому варто кілька разів подумати все ж таки варто їхати чи ні.

Все, що пов’язано з дітьми — платно і дорожче, ніж в Україні.

Якщо порівняти з Україною, то помітила деякі такі відмінності. Майданчики для дітей є, але немає майданчиків з піском. Є багато баскетбольних майданчиків, але немає відкритих футбольних полів, де хлопці можуть собі зранку до ночі бігати і грати у футбол, як у нас. Хочеш грати у футбол, записуйся у секцію, або можна винаймати погодинно поле, але звісно ж діти самі це не організують.

Чи важко було адаптуватися до китайських особливостей?

Зовсім ні. Я обрала цю спеціальність, вивчала Китай і завжди хотіла сюди потрапити. Єдине, не подобаються проблеми з екологією. Але з кожним роком ситуація покращується. Ну і врешті решт завжди є маска. Мова, кухня – з цим ніколи не було проблем. У ресторанах знаємо, що замовляти, але насправді вже давно переважно самі собі готуємо їсти.

У Вас є друзі серед китайців? Чи зовсім різні ментальні особливості?  Є відчуття самотності чи туги за Батьківщиною?

Звісно, сумую за батьками, але відчуття самотності в мене немає. Я тут з сім’єю, тому є з ким спілкуватися. З китайців хороших знайомих дуже багато, але близьких друзів немає.

Можете назвати Піднебесну своїм другим домом? Ви готові там залишитися назавжди?

Другим домом, Китай я б не назвала. Врешті я напевно хотіла б повернутися в Україну, але поки нам тут зручно і комфортно тому поки такого плану немає.

Назвіть три речі, що подобаються у Китаї та три речі, які просто неможливо витримати.

Що можете порадити тим, хто тільки планує свій переїзд до Китаю?

Порадила б вчити китайську. Якщо жити тут, потрібно хоч трохи знати китайську мову. Це значно спрощує життя. Ну і бути готовим підлаштовуватись під місцеві реалії, не зациклюватись на якихось негативних моментах.

Instagram Мирослави

Facebook Мирослави

Читати інші інтерв’ю